Регресія

У широкому сенсі — повернення до попередніх способів адаптації, «крок назад», повернення до першооснов.

У біологію це поняття введено Ч. Дарвіном (цит. U.Peters).

У психоаналізі (S. Freud) — прояв у поведінці і переживаннях більш ранніх з погляду індивідуального розвитку (частіше інфантильних) феноменів.

Для психоаналітичного розуміння поняття регресії важливо мати на увазі не будь-який індивідуальний розвиток, а психоаналітично періодизований. Фройд розрізняв 8 фаз розвитку:

• внутрішньоматкову
• інфантильну (до 5 років)
• латентну (від 5 років до початку пубертату)
• пубертатну (до досягнення фізіологічної ідентифікації)
• адолесцентну (до 25 років)
• дорослу
• клімактеричну
• старіння.

Найповніше описана періодизація індивідуального розвитку Е. Еріксоном.

Нерозв'язані впродовж життя і, особливо, інфантильної стадії, конфлікти і тривога, пов'язана з ними, утворюють «слабке місце» (locus minoris resistentiae ) у структурі психічного апарату. Ці слабкі місця і стають найчастіше точками, куди «прикріпляється» під час свого руху назад регресивне переживання. Такі точки називаються «точками (регресивної) фіксації». Виявлення цих точок — один із важливих елементів специфічної психоаналітичної «діагностики», оскільки точки фіксації самі собою, а також механізми і способи захисту, які актуалізуються при регресії до цих точок (краще «видно» завдяки регресії), дозволяють розпізнати і конфлікт, і намагання пацієнтом подолати його регресивно-інфантильним шляхом.

Прикладом діагностики на основі поняття регресії є відома формула Отто Феніхеля (О. Fenichel, 1975): особи, котрі реагують на сексуальну фрустрацію шляхом репресії до інфантильних форм сексуальності, є перверзними; особи, котрі при сексуальній фрустрації регресують і у регресивному стані починають застосовувати незвичні для себе механізми захисту, є невротичними (виділено проф. Фільц О.О.).