Об'єктні стосунки

Спеціальний психоаналітичний термін для визначення сукупності переживань і поведінкових проявів стосовно об'єктів (осіб і предметів зовнішнього світу).

Домінуюче значення при цьому має відношення до внутрішніх об'єктів; за зразком такого, здебільшого неусвідомленого відношення, відбувається структурування і вибір (Freud, 1905) стосунків, тобто надання їм важливості та психологічного значення.

Таких базових зразків є декілька:

1. об'єктний вибір стосунків — спрямований на особливості самого об'єкта як такого і регульований балансом між принципом задоволення та реальності;
2. нарцистичний вибір стосунків — спрямований на «себе в інших» (я буду з тим, хто такий самий, як і я, або з тим, хто поділяє мої погляди); цей тип вибору регулюється афектами;
3. анаклітичний вибір стосунків — спрямований на пошук захисту, безпеки за рахунок інших, узалежнений, пасивно-підкорений, регулюється ідеалізованими ідентифікаціями.

Теорія об’єктних стосунків описує шляхи, якими:

• зовнішній світ інтерналізується у внутрішньопсихічні процеси;
• досвід стосунків з важливими фігурами (батьки, брати-сестри, вихователі та ін.) трансформується і використовується в індивідуальному розвитку особистості;
• стосунки з об'єктами схематизуються і трансформуються у ментальні схеми поведінки;
• внутрішні об'єкти впливають на психодинаміку і опрацювання конфліктів.

Через це важливо відрізняти психоаналітичне розуміння терміна «внутрішні об'єкти».

Цим терміном визначають внутрішні, суб'єктивні «образи» (репрезентації) тих осіб і предметів зовнішнього світу, які у своїй сукупності формують і структурують внутрішні переживання особистості. Тому внутрішні об'єкти, з погляду психоаналізу, є завжди комбінацією реальних сприймань і суб'єктивних уявлень (фантазій) про осіб і предмети зовнішнього світу.