Ідентифікація

У широкому розумінні — психічна мімікрія.

У психології — ототожнення з тотемічною твариною у примітивних племенах, а у побуті, наприклад, — ототожнення глядача з героєм «сцени» (цит. U. Peters).

Згідно з Фройдом, ідентифікація — процес уподоблення, коли хтось створює собі образ іншої людини або предмету і потім думає, відчуває або діє так, як на його думку, робив би це уявний інший.

Балінт (1945) визначає ідентифікацію так:

«...один із примітивних механізмів пристосування до зовнішньої реальності, який за своєю суттю і є психічною мімікрією. Передумови ідентифікації створюються при нарцистичній затримці розвитку, за якої виникають перепони на шляху толерантності (переносимості) до того факту, що у зовнішньому світі існує ще щось, крім суб'єкта (крім мене), і що (мої) індивідуальні вади не дають мені можливості знищити (аннігілювати) оточення або втекти від нього (цит. R. Campbell).

Прийнято розрізняти первинну і вторинну ідентифікацію.

Первинна ідентифікація є ототожненням немовляти чи дитини впродовж стадій психосексуального розвитку з особливостями характеру батьків (первинних об'єктів). Важливим результатом процесу первинної ідентифікації є

«...розщеплення Его на дві частини. Одна частина (не ідентифікована — О. Ф.) залишається звичайним продовженням інстинктивних бажань, а друга (сформована дитиною на основі прикладів підтримки або заборони з боку батьків — О. Ф.) — стає продовженням бажань, які були увібрані у себе від батьків шляхом ідентифікації. Друга, трансформована через ідентифікацію частина Его, була названа Фройдом як Супер-Его» (А. Ваlіnt, 1945).

Вторинна ідентифікація розглядається частіше як наслідок інкорпорації об'єкта у психіку суб'єкта. Вторинна ідентифікація пов’язана з нарцистичними примітивними механізмами захисту і її досі не вдається точно і чітко розмежувати з інкорпорацією.

Ідентифікація, інтроекція і інкорпорація об'єднуються у феномені інтерналізації.