Психодинаміка

Центральна частина в системі теоретичних психоаналітичних підходів. Психодинаміка описує і пояснює формування і функціонування психічних феноменів: мислення, почуттів (емоцій), поведінки.

Найважливішими «постулатами» психодинаміки (Freud) є:

1. не-статичність, тобто власне динамічність, постійна рухомість психічних процесів;
2. формування психічних проявів внаслідок взаємодії суперечливих, протилежних психічних сил (мотивацій);
3. трикомпонентність психічного апарату: Его (Я, Свідоме), Ід (Воно, Позасвідоме), Супер-Его (Над-Я).

Згідно з психодинамічними уявленнями, кожен психічний акт — це представництво усіх трьох частин психічного апарату. Оскільки різні частини психічного апарату мають різні функції і «завдання», то їхня постійна «конфліктна взаємодія» є необхідно динамічною (енергетичною) складовою кожного окремого психічного прояву.

Онтогенетично психодинаміка розглядає процеси розвитку, прогресу, реґресу і адаптації.

Шандор Радо (Sandor Rado, 1956) вперше застосував поняття «адаптаційна психодинаміка» для побудови психоаналітично орієнтованої психіатрії, поклавши в її основу різні варіанти «накладання» психодинамічних порушень на адаптивні природні процеси особистості (ауто- та алопластичну адаптацію). Сьогодні цей підхід розвивається у напрямку побудови психодипамічної психопатології.